Історія нашої школи  

   Раніше в селі Новій Греблі була двокласна церковно-приходська школа, яка розміщалася поблизу церкви. Основним наставником в ній був піп Євгеній Шиманський, який викладав закон Божий. Він насаджував паличну дисципліну і був жорстоким катом селянської дітвори.
   З ростом виробництва цукру і спирту в двох ближніх селах Овечачому і Новій Греблі церковно-приходська школа вже не задовольняла вимог і поміщик вирішив на зборах земства підняти питання про будівництво чотирикласної школи, яка була побудована в 1910 році на пустирі, поблизу заводу. Вона нараховувала 9 класних кімнат і кімнатку техробітниці. Першим директором школи був Самойлович - людина гуманна, але в силу існуючих порядків він був змушений їх дотримуватись. З своїх ідеологічних поглядів стояв на позиціях українського буржуазного націоналізму.

   Перший період школа носила назву заводської і в ній навчались переважно діти робітничої аристократії, які носили форму, а діти бідноти могли попасти в цю школу випадково. Школа була повністю ізольована від громадського    контролю.Незважаючи на всі труднощі в соціалістичному будівництві в нашій країні, радянські органи приділяли велику увагу справі народної освіти на селі. В 1927 році в Новогребельській школі, яка носила назву фабрично-заводська семилітка (ФЗС), було 10 класів-комплектів, в яких навчалося 374 учні. В селі здійснювалася культурна революція. Першими учителями в післяреволюційний період були сестри Перковські (Марія та Євгенія Люціанівни). Директором школи до 1929 року був Ковальчук. Після нього був Таранюк, потім - Сокальський, і в 1936 році, коли школа стала середньою, керівництво нею очолив комуніст Барій СМ., який користувався великим авторитетом серед учнів і населення. Учні його завжди слухали і з півслова розуміли те, чого він вимагав. Керував він школою до 1940 року, а потім його перевели на роботу в Турбівський райком партії.

  Перший випуск Ново гребел ьської СШ відбувся в 1937 році Це був сильний по знаннях клас, а серед однокласників своїми високими знаннями виділявся Чмира Григорій Олексійович. Він був дуже обдарований юнак. Учня, рівного йому по знаннях, не було в Вінницькій області. Чому? Всі предмети знав дуже добре. Крім німецької мови, яку вивчали в школі, Григорій самостійно вивчив французьку та англійську мови. Ріс сиротою, батьки на той час повмирали, виховувала його тітка. Жили вбого. Крім нього, ще були молодші брат і сестра. Ходив у школу в сякому-такому одязі. Закінчував середню школу. Учителі вирішили допомогти йому. На випускний вечір купили костюм, сорочку, черевики і, як кажуть, одягнули і взули Гришу. Така допомога з боку вчителів була великою радістю для юнака. З сльозами радості приймав він з рук вчителів цей подарунок, який одержав за свій розум і вихованість. На дорогу педколектив зібрав для нього гроші, Гриша їде до Києва і поступає в Київський державний університет на факультет іноземних мов. Навчається там, аж доки не грянула Велика Вітчизняна війна, Григорій працював перекладачем при штабі Радянської Армії. Під час нальоту ворожих бомбардувальників там і загинув у 1945 році на японській землі. Життя його обірвалося, як недоспівана пісня. Всі ровесники добре його пам'ятають, як хорошого здібного учня і надійного товариша, який дуже багато допомагав своїм однокласникам. Високі знання отримали його товариші, однокласники, ровесники Дудник Петро Семенович, Комаринський Лукаш Іванович, Якубовська Аліса Костянтинівна та інші.

   П'ять поколінь випускників провела у велике життя наша школа, Останній довоєнний випуск відбувся в переддень неоголошеної війни з фашистами. Багато випускників віддали своє життя, щоб майбутні покоління жили щасливими під мирним небом.  Школа в період тимчасової окупації не працювала, її приміщення фашисти спалили. Школа перетворилася в руїни. І квітня 1944 року відновилося навчання в школі. Дітям довелося навчатися в пристосованому приміщенні, що належало тодішньому Новогребельському цукрокомбінату. Директором школи призначили Кононенко І.Є., яка до війни в нашій школі читала фізику. Не було парт, діти приносили з собою саморобні стільчики, щоб було на чому сісти. Книжок і зошитів не було, писали на клаптиках паперу. Діти тягнулися до знань, на уроках були зосереджені, уважні, ловили кожне слово учителя, ніхто не наважувався порушити тишу під час уроку.
    Хоч приміщення було пристосоване під школу та ремонту потребувало щороку. В школі була сильна комсомольська організація. Секретарем її був Дорогунцов СІ. Силами комсомольців, учителів та учнів проводився ремонт. Приміщення було холодне, паливні ресурси були мізерні. Палива потрібно було шукати в селі. Тому на берегах річки копали торф, сушили, а потім звозили на подвір'я школи. Розпалювали торф соломою. В час літніх канікул комсомольці та учні старших класів працювали в колгоспі, а учні молодших класів збирали колосся і несли до молотарки, щоденно звітуючи перед райком ом ком сом олу, скільки зібрано.

   Переборювали великі труднощі, не вистачало одягу, взуття, було обмаль хліба. Особливо трудним був 1946 рік. Незважаючи на це, жителі дружно допомагали один одному, співчували, горе поділяли. А горя було багато, бо діти втратили батьків, жінки - чоловіків, а матері - синів.Багато допомагали колгоспу в час літніх канікул учителі та учні місцевої школи. Брали участь в обробітку цукрових буряків, в жнива вручну (серпами) жали, скиртували солому, працювали біля молотарки. Ніхто не говорив про відпочинок, працювали з повною віддачею сил, бо хліб уродив, потрібно було його вчасно збирати.

  1947 рік. В житті села сталася подія - в кінці червня відбувся перший післявоєнний випуск місцевої школи. Серед випускників виділявся високими знаннями учень Дорогунцов Сергій Іванович, який закінчив школу з відзнакою. Очолював комсомольську організацію школи. Комсомольці під його керівництвом брали активну участь в громадсько-корисній роботі школи та місцевого колгоспу. Закінчив Київський університет. Нині живе і працює в Києві, він доктор економічних наук.Після Дорогунцова секретарем комсомольської організації школи комсомольці обрали Бездушного Василя Івановича, який потім закінчив вище військово-морське училище ім. Нахімова в м. Севастополі, нині капітан 1-го рангу ВМС у відставці, живе в м. Ленінграді.Після Василя секретарем своїм комсомольці обрали Бездушного Миколу Івановича, який ще в школі поступив в ряди Комуністичної партії. Закінчив середню школу і поступив в Одеський технологічний інститут ім. Ломоносова, закінчив його успішно і був направлений на роботу в м. Луцьк - обласний центр Волинської області. Живе в м. Луцьку з 1955 року, працює заступником голови Волинського облвиконкому. 1948 р. директором школи призначили комуніста - фронтовика Корчевського О. Л. Школа, яка працювала ще в пристосованому приміщенні, не могла вмістити великої кількості учнів, навчання проводилося в дві зміни. Постало питання, як бути далі. На території тодішнього Новогребельського цукрокомбінату були два двоповерхові житлові будинки. Було порушено клопотання перед Радою Міністрів УРСР про передачу цих будинків під школу. 1953 року за постановою Ради Міністрів У РСР будинки передані в розпорядження школи. Після Корчевського О.Л. директорами працювали Северина У Г. та Гончарук Т. О.
  У 1954 році директором школи призначили Альтмана І.С, який зразу взявся за капітальний ремонт цих двоповерхових будинків. Стіни в цих будинках були розбиті, бо потрібно було за проектом створювати класні кімнати. Працювали всі учні старших класів і вчителі навіть у вихідні
 дні. Наступного року капітальний ремонт був закінчений і навчання проводилося в новому приміщенні. Більше 500 учнів нараховувалося в школі, майже всі класи були паралельні іпереповнені учнями.Працював Адльтман   І. С. до   1958   року. Він добре розбирався в навчально-виховному процесі і мав великий вплив на учнів, користувався заслуженим авторитетом серед учнів, учителів та населення. З 1958 року по 1961 рік керував школою Нечипорук І. Я. А з вересня   1961 року керівництво школою очолив Мацкевич С. С, який підняв на певний рівень навчально-виховний процес. Не відчувалося розладу, педколектив працював під його керівництвом бездоганно. Вміли працювати, вміли і відпочивати. Дисципліна учнів була поставлена на належний рівень. Школа завжди допомагала колгоспу в обробітку цукрових буряків, а восени - в збиранні. Добре була налагоджена позакласна та позашкільна робота.